-Це ж правда, ну «вона»… жіночий орган?
-Боже, це так сексі!
-А у вас ще є якісь роботи, але такі типу цього океану чи португальських скель?
-Ця ідея з кейсами - це так влучно! Де замовляти?
-Мені здається, чи це дійсно вагіна?
-А це ви художниця? Можна перепитати, а з чого саме ви це малювали?
-Знову ці квіти, скільки можна.
Хоча пройшло вже п'ять днів після виставки, я все ще тримаю в голові всі-всі питання, емоції, вигуки, захват, сором‘язливий погляд, вогники в очах чоловіків, і те, як жінки вдивлялися в макро-серію, як глядачі відходили від мого стенду і чекали поки підійде хтось новий і як він/вона відреагує. І підморгували і посміхалися мені.
Отже, це сталося. І виставка, і як багато хто вважає - мій дебют. Буду вважати, що так воно і є.
Я ставила собі три завдання:
1- отрмати задоволення від процесу
2- мурахів від приємних переживань
3- і перевірити свою стійкість до індефирентної публіки. Адже Гамбург - досить вимогливе до творчості місто.
Задоволення отримала. Починаючи з організації і що дуже втішно, я точно у цьому якісно зростаю. В останню ніч - я спала.
Мурахи - точно. Проте наступного разу потрібно вдягатися тепліше.
Стійкість. Прекрасно. Навіть той єдиний глядач, який пробубнів “Шайсе Блумен”, дуже повеселив мене. Вірніше його дружина, яка всупереч йому, підійшла і дуже довго роздивлялася роботи.
Не існує геніального, гарного, поганого, жахливого, відразливого. Існує емоція, або її немає.
Своїми фарбами, ідеями і проектами, саме емоцію я намагаюся викликати. Хай вона буде навіть на рівні швидкої посмішки, чи сором‘язливого погляду.
Дякую всим, чию підтримку я відчувала в той день.
До нових зустрічей, Hamburg Zeigt Kunst.
